СРСР. Цікаві факти. Частина 1

Не можу сама собі пояснити, чому мене так притягує усе, що пов’язане з СРСР. Сама я погано його пам’ятаю. І жила у ньому усього 7 перших своїх років… Але і досі мої улюблені фільми — це фільми зняті у часи радянського союзу, улюблені книжки — про радянський союз, і якщо я випадково знаходжу щось пов’язане з цими рокам — в мене щимить сердце від задоволення, бо я ще раз можу доторкнутися до епохи. Тож мені захотілося і у своєму блозі висвітлювати якісь моменти того часу.

Давайте згадаймо або дізнаймося))))

У СРСР існував податок на бездітність — 6% від заробітної платні. Платили його бездітні чоловіки від 20 до 50 років і бездітні заміжні жінки від 20 до 45 років.

У 1959 р. у Москві проходила Американська виставка, де Хрущову запропонували спробувати Пепсі-колу. Він погодився і так став обличчям рекламної компанії цього напою, бо наступного ж дня фото, де лідер СРСР п’є американський напій, було у всіх газетах світу.

У «Діамантовій руці» було багато кадрів, які не пропускала радянська цензура: дві проститутки, п’яний головний герой, нерадиві митники та ін. І режисер вирішив схитрити: у кінці фільму додав сцену з ядерним вибухом і поставив ультиматум коміссії Госкіно, у якому дозволяв вирізати все, що їм заманеться крім сцени з вибухом. Коміссія відповіла навпаки: вибух потрібно вирізати, а інше хай залишається, чого Гайдай і хотів.

У СРСР для виготовлення саморобних платівок, на які записувались недозволені мелодії, викорисовувались старі рентгенівські знімки. Такий матеріал був безкоштовний і називався «платівки на кістках» «платівки на ребрах».

У союзі найвідомішим виробників резинових шльопанців був завод «Полімер» у місті Сланці Ленінградської області. Покупці вважали, що слово «Сланці» на підошві — це назва взуття. У подальшому сланці стали синонімом назві шльопанці.

У 1936 р. був розроблений новий сорт ковбаси — лікарська. Назву вироба пояснювала почесна місія— «для поправки здоров’я осіб, постраждалих від царського режиму».

Уінстон Черчилль дуже полюбляв армянський коньяк и кожен день випивав пляшку 50-градусного «Двин». З часом прем’єр помітив, що «Двин» вже не такий смачний. Черчилль виказав своє незадоволення Сталіну. Виявилося, що майстер Маргар Седракян, який займався купажом «Двина», засланий у Сибір. Його повернули на роботу і у партію. Черчилль знову отримував улублений коньяк, а Седракяну дали звання Героя Соціалістичної Праці.