Самый трогательный фильм. Такого эмоционального заряда я не получала ни от одного другого фильма. Пробуждает самые потаенные струны души… И я не могу представить человека, которого бы «Я — Сэм» оставил совершенно равнодушным.
Сюжет. Больной аутизмом мужчина (Сэм) сам воспитывает маленькую дочь (Люси). Когда малышка достигла возраста 7 лет , она начала превосходить своего отца в умственном развитии. Чиновники решают лишить Сэма права опеки над ребенком. Чтобы отстоять свои родительские права, отец обращается к дорогому адвокату, у которой оказываются свои проблемы в семейной жизни.
"- Стоишь на берегу и чувствуешь соленый запах ветра, что веет с моря, и веришь, что свободен ты и жизнь лишь началась, и губы жжет подруги поцелуй, пропитанный слезой!
— Я не был на море.
— Ладно не заливай! Ни разу не был на море?
— Не довелось, не был.
— Уже постучались на небеса, накачались текиллы, буквально проводили себя в последний путь, а ты на море-то не побывал!
Еще один шедевр советского кино. Я думаю, со мной многие согласятся, что именно в СССР снимались самые душевные и теплые фильмы. Может потому, что это фильмы из детства, юности, молодости…
Ведь фильмы — это отражение души поколения. А глядя на большую часть современного кино, мне кажется, мы понемногу теряем душевность… Вот и надо пересматривать заученные, засмотренные, залюбленные старые добрые фильмы, чтобы не растерять тепло внутри нас.
Майже 10 років, як «Амелі» з’явилася на екранах і в мільйонах людських сердець. Незвична романтична комедія про дивну дівчинку з Монмарту, одразу завоювала безліч кіно нагород і любов великої кількості глядачів.
Дуже простий сюжет про молоду дівчинку з важким дитинством, яка незважаючи на всі негаразди у житті вірить у дива і знаходить щастя у зовсім простих речах. Є тут і історія кохання, як і годиться, з хеппі ендом. Все звучить банально, але тільки для тих, хто не бачив «Амелі». Насправді все дуже по-французькі оригінально... Дивакувата героїня з величезними очима і маленькими радощами, яскраві види Монмартру, шедевральна музика Яна Т'єрсена, і блискуча робота режисера зробили цей фільм вже майже класикою гарного інтелектуального кіно. Реальні місця задіяні у фільмі, такі як, кафе «Два Млина» та овочева лавка давно вже стали легендарними, і притягли на Монмартр велику кількість фанатів фільму і просто туристів.
Наступним фільмом , який я хочу рекомендувати — буде фільм, який відкрив для мене Вуді Аллена. Як не дивно, це кіно 2005 року. І якщо згадати, що перший фільм Аллена вийшов в 1969 році, то стає зрозумілим, як я довго до нього йшла. Зараз у мене є мета — переглянути все, що знято цим режисером та сценаристом. Із того, що я вже встигла подивитися, дещо мені подобається, дещо — ні. Але "Матч Пойнт" все ще мій улюбленний.
«Матч Пойнт» — драматичний триллер, який був номінований на «Оскар» за найоригінальніший сценарій.
"- Стоишь на берегу и чувствуешь соленый запах ветра, что веет с моря, и веришь, что свободен ты и жизнь лишь началась, и губы жжет подруги поцелуй, пропитанный слезой! 
Фільм Жан-П'єра Жене. Франція, 2001 рік.